Lost Sunwhisper: The Phantom Town — Загублений Санвіспер: місто-привид

Lost Sunwhisper: The Phantom Town

Not far from the Tower of the Wild Whirl, deep within the impassable thickets of the Blue Forest, lie the remains of the abandoned town of Sunwhisper. It has long vanished from every map, and its name survives only in chronicles and archivists’ reports. For master-students and researchers, this town is a mystery — a mystical anomaly that still has no definitive explanation and remains an object of study.

It was a place filled with life, laughter, and joy. But during the First Great Ruin, all the inhabitants of Sunwhisper disappeared without a trace, as if dissolved into the air. People vanished, animals vanished — even insects… as though someone had turned off the very essence of life.

Since this happened on the eve of the Festival of the New Star, the first to discover the disappearance were the guests arriving for the celebration. They stopped on the outskirts, stunned by an unnatural darkness that swallowed the streets usually glowing with festive lights. Not a single spark. Not a single movement. Only a cold, dense gloom that felt almost tangible.

A few brave souls, overcoming their initial fear, entered the town. They later testified that it could not have been a prank or an evacuation — everything looked as if life had vanished in a single moment. Unfinished meals remained on the tables, and half-secured garlands hung like dried vines on the walls or lay in small heaps near the buildings. The fireplaces had already cooled, indicating that some time had passed since the disappearance. The doors stood half-open, but inside there were no signs of movement at all. And in the Mirror Lake — emptiness, not a shadow of a fish.

Yet the most terrifying thing wasn’t that.

It was the silence.

A silence that sinks into the chest like ice.

The brave ones noticed: the wind that tore at the trees outside Sunwhisper suddenly fell flat at the border of the town, as if colliding with an invisible barrier — and vanished. The air inside was still, heavy, and numb.

The sight terrified everyone so deeply that the town was surrounded with an enchanted impassable forest, and all mentions of it were erased.

Well then, traveler-researchers… Not frightened?

If not — look through the window of the first house on the left.

See it?

A bench.

Just an ordinary bench with festive things placed upon it. The owner had taken them out while preparing to decorate the house. A wreath, a decorated candle stand, a frosted branch, a gift box. Look closely: there is a small pile of music sheets yellowed with age, still waiting for the musician who never came. Over the many years, everything has become covered with moss and dust. Crawling on the bench are the only new inhabitants of Sunwhisper — glowing little spiders. No one knows where they came from, but the silence does not frighten these creatures.

It was from this very bench that the first official investigation of the anomaly began. Some mages claim that it still holds a residual echo of the event — an invisible imprint of the moment the town vanished.

But that is another story.

Today… you see before you a small fragment of a town that once breathed sunlight.

Загублений Санвіспер: місто-привид

Неподалік від Башти Дикого Вихру, в непрохідних хащах Блакитного Лісу, знаходяться залишки осиротілого містечка Санвіспер. Його давно немає на жодній карті, а сама назва збереглася лише в літописах і звітах архіварів. Для студентів-магістів і дослідників це місто — загадка, містична аномалія, яка досі не має остаточного пояснення та є об’єктом вивчення.

Це було місце, наповнене життям, сміхом та щастям. Але під час Першого Великого Руйнування всі жителі Санвісперу безслідно зникли, неначе розчинились у повітрі. Пропали люди, тварини, навіть комахи… мовби хтось вимкнув саму суть життя.

Оскільки це сталося напередодні Свята Нової Зорі, першими, хто дізнався про зникнення, стали гості, що прибували до містечка на святкування. Вони зупинялися на околиці, вражені неприродною темрявою, яка поглинула завжди святково освітлені вулиці. Жодного вогника. Жодного руху. Лише холодний, густий морок, який здавався майже матеріальним.

Кілька сміливців, подолавши перший страх, зайшли в місто. Вони свідчили потім, що це не міг бути розіграш або евакуація — все виглядало так, ніби життя зникло в одну мить. На столах лишилися недосервіровані страви, недозакріплені гірлянди звисали, як засохлі ліани, на стінах та валялися купками біля будівель. Камінні вогнища встигли охолонути, що свідчило: з моменту зникнення вже пройшов деякий час. Двері будинків стояли напіввідчинені, але всередині не було найменших ознак руху. А у Дзеркальному Озері — порожнеча, жодної тіні риби.

Та найбільш моторошним було не це. Тиша.
Тиша, що впивається в груди, як лід.

Сміливці помітили: вітер, який за межами Санвісперу рвав гілля дерев, на околиці міста раптом падав додолу, наче наштовхуючись на невидиму стіну, і зникав. Повітря всередині було нерухомим, важким і заціпенлим.
Це все лякало, тому місто оточили чарівним непрохідним лісом та стерли про нього всі згадки.

Ну що, мандрівники-дослідники… Не лячно? Тоді зазирніть у вікно першого будинку ліворуч.
Бачите?
Стоїть лава.
Звичайна лава зі святковими речами. Господар дістав їх, готуючись прикрашати будівлю. На ній вінок, декорована підставка зі свічкою та засніжена гілочка, коробка з подарунком. Придивіться: он купка пожовклих від часу нот, які так і не дочекалися свого музиканта. За давністю років усе вже вкрилося мохом та пилом. На лавці снують єдині нові жителі Санвісперу — світні павучки. Ніхто не знає, звідки вони прибули, але тиша не лякає цих істот.

Саме з цієї лави почалося перше офіційне дослідження аномалії. Деякі маги стверджують, що на ній досі зберігається слідовий відбиток події, невидима луна того самого моменту зникнення.

Але це вже інша історія.
Сьогодні ж… ви бачите перед собою маленький фрагмент міста, яке колись дихало сонцем.