Throne of the Sage of Justice. Part II — When the Time Had Come / Трон Мудреця Справедливості. Частина ІІ — Коли час настав

The Sage of Justice Throne. Part II —
Трон Мудреця Справедливості. Частина ІІ.

(This is Part II of the story. Part I is available here. 👉 Part I
Це друга частина, першу читайте за посиланням)

When the Time Had Come.

Veritas Morven was one of the finest students to ever study law and legal practice. What took others two or three months to master, he absorbed in a matter of weeks. Having completed his studies early, he began his internship within two years, and soon after received an appointment as a judge in the outskirts of Vampshire.

The clients there were particular. Their lives were long and complicated — what else could be said of vampires? They were not easy to deal with. Yet the young man worked with such precision and fairness that within a year people began to call him Veritas the Impartial — the one who judges in balance, without personal sympathies.

And then, one evening, after resolving yet another intricate case, the moment arrived — a moment he had not thought about in a long time, yet one that had not forgotten him. He barely thought about the envelope and the pouch, but he kept his promise to always leave them on his desk.

That warm evening, Morven sat in his office preparing archived papers for transportation. A move to a new building awaited him.

Veritas disliked handling mundane chores — they distracted him from the work he loved. But no one would do them properly except him. While his hands mechanically sorted documents, his thoughts drifted toward the new office: which desk to choose, which chair would best support the weight of decision-making.

And then something strange happened. Whether from exhaustion or from magic itself, his eyelids grew heavy, and sleep overtook him so abruptly that his head sank onto the stack of papers.

The room began to fill with mist. The walls seemed to part, a wind stirred. The silence was pierced by a raven’s call:

“Caw… caw…”

Cutting through the air with wide wings, a huge raven landed on the desk. Its eyes glimmered like sapphires, and its feathers shimmered with a dark-blue glow. These hues made the bird seem even more mystical and otherworldly.

The raven stepped across the table, searching for something. It nudged aside papers, pulled out the sealed envelope and the pouch, and dropped them in the center of the desk. Then it slowly turned its head and said:

“The time has come.”

The sound jolted Veritas upright, throwing him out of sleep. Everything around him was unchanged.

“What a strange dream…” he thought.

Then a chill ran down his spine: in the center of the desk lay the envelope and the pouch. The very sign Arkadios Ravenwing had once spoken of. Who else but the spirit of Morrók the Raven could have delivered such a message?

Veritas smiled. Wonders were beginning.

Without hesitation, he opened the envelope and read the instructions carefully.

“Well then, I gave my word,” he whispered. “So I’ll treat this with full seriousness. Tomorrow I’ll order a chair from the finest craftsmen. It does look a little amusing, almost like a throne… But I am not the one who approves the official forms of courtroom furniture. And these blueprints fully meet the permitted standards.”

Thus Veritas Morven obtained the Chair of Balance, which would later become known as the Sage of Justice Throne — a symbol of fairness and wise judgment.

A protective stone embedded in its base quietly performed its work — absorbing excess emotion and leaving the judge with pure equilibrium.

The chair truly possessed remarkable properties. Even after the most emotional cases, Veritas no longer felt the inner exhaustion that once weighed on him after each difficult decision.

One evening, he felt compelled to write a letter to Ravenwing — to thank him and share his impressions of using the blueprints.

This letter marked the beginning of a long friendship and exchange of experience — each a master of his craft, united by respect for balance.

Over the years, Veritas the Impartial became not only a renowned judge. Alongside his legal mastery, he developed magical skills — quiet and precise, like justice itself.

When Veritas’s experience confirmed the mage’s intention, the blueprints of the Throne were entered into the Guild Archives.

And if anyone says that everything began by chance — let them remember the night storm beneath the walls of Revengard.

Трон Мудреця Справедливості. Частина ІІ.

Коли настав час

Верітас Морвен був одним із найкращих студентів, що вивчали закони та право. Те, на що іншим потрібно було два-три місяці, він опановував за кілька тижнів. Достроково завершивши навчання, вже за два роки він розпочав стажування, а невдовзі отримав призначення суддею в передмісті Вампширу.

Клієнти тут були особливі. Їхнє життя було довгим і складним — що ще можна сказати про вампірів. З ними непросто. Але юнак працював настільки бездоганно й справедливо вершив справи, що вже через рік його почали називати Верітасом Безстороннім — тим, хто судить рівновагою, без особистих симпатій.

І ось одного вечора, після чергового розв’язання заплутаної справи, настав момент, про який він давно вже не згадував — але який не забув про нього. Про конверт і мішечок Верітас майже не думав, та обіцянку тримати їх завжди на робочому столі виконував сумлінно.

Того теплого вечора Морвен сидів у своєму кабінеті, готуючи архівні папери до транспортування. Попереду чекав переїзд до нової будівлі.

Верітас не любив займатися побутовими справами — вони відволікали від улюбленої роботи. Але ніхто не зробить цього за нього так, як треба. Поки руки механічно складали документи, думки ковзали до нового кабінету: який стіл поставити, яке крісло обрати, щоб у ньому було зручно вершити рішення.

І раптом сталося щось дивне. Чи то від утоми, чи то від магії — повіки стали важкими, і сон нахлинув так несподівано, що голова впала на стос паперів.

Кімната почала наповнюватися туманом. Стіни ніби розступилися, подув вітер. Тишу прорізало вороняче:

— Кар… кар…

Розсікаючи повітря крилами, на стіл приземлився величезний ворон. Його очі блищали, мов сапфіри, а пір’я відливало темно-синім сяйвом. Ці кольори надавали птахові ще більш містичного й чарівного вигляду.

Ворон крокував по столу, ніби щось шукаючи. З-під паперів дзьобом витягнув запечатаний конверт і мішечок та кинув їх на середину столу. Потім повільно повернув голову й промовив:

— Час настав.

Цей звук ніби струснув Верітаса й різким поштовхом викинув його зі сну. Навколо все було незмінним.

— Який дивний сон… — подумав юнак.

І тут холодок пробіг по спині: посеред столу лежали конверт і мішечок. Той самий знак, про який колись говорив Аркадіус Воронокрил. Хто ж, як не дух ворона Моррока, міг подати такий знак?

Верітас посміхнувся. Дива починалися.

Без вагань він розпечатав конверт і уважно прочитав інструкції.

— Ну що ж, я давав обіцянку, — тихо промовив він. — Тож поставлюся до цього з повною серйозністю. Завтра ж замовлю в найкращих майстрів стілець для роботи. Звісно, трохи кумедно, що це схоже на трон… Але не я затверджую форму стільців для офіційних судових закладів. А ці креслення повністю відповідають дозволеним стандартам.

Так у Верітаса Морвена з’явився Стілець Рівноваги, який із часом дістав назву Трон Мудреця Справедливості й став символом неупередженого та мудрого прийняття рішень.

Камінь-оберіг, вмурований у його основу, мовчки виконував свою справу — приймав на себе зайві емоції, залишаючи судді лише чисту рівновагу.

Стілець справді мав дивовижні властивості. Навіть після найемоційніших справ Верітас більше не відчував того внутрішнього виснаження, яке раніше накопичувалося після кожного складного рішення.

Саме тому одного вечора йому захотілося написати листа Воронокрилу — подякувати й поділитися враженнями від використання креслень.

Цей лист став початком довгої дружби та обміну досвідом — кожен у своїй справі, але з однаковою повагою до рівноваги.

З роками Верітас Безсторонній став не лише відомим суддею. Поруч із юридичною майстерністю він розвинув і магічні навички — не гучні, не показові, а тихі й точні, як саме правосуддя.

Коли досвід Верітаса підтвердив задум мага, креслення Трону внесли до архівів Гільдії.

І якщо хтось скаже, що все почалося випадково — нехай згадає нічну бурю під стінами Ревенґарда.